Біжить трамвай бруківкою старою.

Дивись, у небі дощ, мабуть, дозрів.

Кам’яні леви гордою красою

Таки чарують і сторожать Львів.
.

Під парасолями ховаються прохожі,

В дощі відбилось світло ліхтарів,

І їх самотність – то моя сторожа,

І неповторність їх – то тільки Львів.

Я не біжу і не ховаюсь зовсім,

Лиш зачаровано стою серед ліхтарів,

В яких шукаю осколок щастя,

І так майстерно його криє Львів…

Стареньких вуличок вузенькі лабіринти…

І тут історія написана без слів.

Ну ось, - годинник зазвучав і треба бігти,

Тож як завжди: «До зустрічі, мій Львів!»…